Арістотель Політика
Перевод с древнегреческого: Александр Кислюк
К.: Видавництво Соломії Павличко "ОСНОВИ", 2005.- 239 с. (3-е изд.)
Формат: DjVu Размер: 2,5 Мб Качество: среднее Язык: украинский
Арістотелева концепція нової найзагальнішої політичної науки містить у собі не тільки дослідження етичного значення держави, а й емпіричне дослідження як політичних, так і соціальних елементів тодішніх державних устроїв, їхніх комбінацій і наслідків, що, природно, випливають із цих комбінацій.
Джордж Себайн
Питання політики Арістотель неодноразово зачіпає ще у своїй "Етиці". І це не дивно , адже політика, за Арістотелем, повинна відігравати насамперед морально-виховну роль. Тож власні політичні погляди він викладає в "Політиці" та близькій до неї за змістом "Етиці". Обидві роботи становлять немовби одне ціле, хіба що в "Політиці" Арістотель глибше розвиває думки про чесноти і розглядає моральні завдання держави.
Арістотелева "Політика" складається з восьми книг і ділиться на три частини: перша частина охоплює перші три книги, друга — третю, четверту і п'яту і, нарешті, третя — останні дні — сьому й восьму.
Перша книга— це немовби вступна частина, де розглядаються складники держави. У цій книзі розвивається також теорія про природне рабство, поширене в усьому античному світі, та наука про власність і багатство.
У другій книзі розгляд торкається різних державних устроїв, як тих, що мали застосування в дійсності, так і лише окреслених (ще до Арістотеля), і ведеться пошук найкращого устрою для людської спільноти.
У третій книзі з'являється головна тема — Арістотель висловлює думку, що можливі тільки три види державного устрою. Один з них — коли влада належить лише одній особі, монархічний, потім той, при якому вона належить небагатьом,— аристократичний, і нарешті, вид, коли влада належить усім,— демократичний. Хоч Арістотель і пише, що мова йтиме про три політичні системи, однак обмежується розглядом лише перших двох. І на цьому завершує третю книгу.
Четверта книга починається з розгляду політичної науки, середнього стану громадян, політичних хитрощів і військових походів. Далі йдеться про три похідні види політичного устрою, котрі вважаються відхиленням від трьох перших і основних типів: олігархія — від аристократії, демагогія — від демократії. Після цього розвивається нова тема — розподіл владних повноважень, тобто поділ на законотворчу, виконавчу й судову владу.
У п'ятій книзі Арістотель досліджує питання про перевороти та Сократове накреслення державного устрою, як його викладає Платон.
У шостій книзі він знову повертається до олігархії та демократії, з'ясовуючи систему урядування у цих політичних устроях.
У сьомій книзі описується досконалий вид державного устрою, а на закінчення Арістотель розглядає питання про племена та виховання дітей.
І нарешті, у восьмій книзі мовиться про засади, на основі яких необхідно провадити суспільне й приватне виховання.
З цього тезісного огляду змісту кожної з восьми книг "Політики" випливає, що жодна з них не ув'язується ані з попередньою, ані з наступною.
Таким чином, тема, порушена у третій книзі, продовжується не в четвертій, а в сьомій і восьмій, тоді як четверта книга тематично зв'язана з шостою.
Арістотель поступово підходить до критичного дослідження окреслених ще до нього видів державного устрою. І робить це дослідження не для того, аби заперечити написане до нього чи виявити певну зверхність. Його метою було, з одного боку, зібрати докупи все, варте застосування, що містилося у стародавніх накресленнях і державних устроях, а з іншого боку — наголосити на їхніх недоліках. Тож сама праця ділиться на дві частини — історичну і статичну. У першій аналізується розвиток теорій і видів державного устрою в минулому, у другій—результати цього розвитку на даний час.
| 
