Дідро Дені
Парадокс про актора
К.: Мистецтво, 1966. - 148 с.
Серия "Пам'ятки естетичної думки"
Формат: DjVu 1,5 Мб Качество: сканированные страницы Язык: украинский
Близько двох віків минуло з часу появи на світ цієї книжки, автор якої у блискучій публіцистичній формі гострого діалога сміливо відстоює свій погляд на проблему природи та закономірностей сценічної творчості. Не все, далеко не все із висловленого ним можемо ми сьогодні беззастережно сприйняти. Однак ще раз перевірити свої позиції і, критично сприйнявши старі погляди, взяти на своє озброєння найцінніші ідеї цього визначного пам'ятника естетичної думки — в цьому полягає завдання сучасної теорії, історії та практики театрального мистецтва.
В чому ж полягає теоретична та практична цінність «Парадокса про актора» для сучасного мистецтва? В чому взагалі сила естетичних ідей його автора?
Дені Дідро (1713—1784) був геніальним представником чудової просвітництва, що наклала яскравий відбиток на весь наступний розвиток розумового та громадського життя Європи.
Основні положення естетичної системи Дідро, якщо розглядати їх з позицій історизму, по-своєму логічно вмотивовані та прекрасно обгрунтовані. Вони становили на той час вищий етап світової естетичної думки і досі не втратили свого значення. Увібравши в себе досвід, набутий естетикою попередніх епох, узагальнивши сучасний йому процес художньої творчості, Дідро обгрунтував і сформулював творчі принципи нового мистецтва, художній метод якого — просвітительський реалізм — становив значний етап у розвитку реалізму.
Ось основні моменти його естетичного вчення. Філософ з матеріалістичних позицій розв'язує основне питання естетики. Він вважає дійсність, життя — «натуру» — зразком для мистецтва, предметом його відображення. Це відображення мусить бути точним, правдивим, однак жодною мірою не поверховим. Для того, щоб досягти правдивості і переконливості художнього образу, митець мусить глибоко вивчити людину в усіх її складних етнічних, соціально-побутових, професіональних зв'язках та опосередкуваннях.
З трьох функцій мистецтва його увагу найбільшою мірою привертали дві — пізнавальна та ідейно-виховна, що цілком логічно випливає з суті матеріалістичного просвітительського світогляду.
Цілком зрозуміло, що великого мислителя цікавили насамперед ті сторони мистецтва, які зближували його з іншими формами суспільної свідомості. Саме тому він надавав такого великого значення пізнавальній ролі мистецтва, вбачаючи подібність між науковим та естетичним пізнанням. «Краса в мистецтві,— писав він,— має такі ж основи, як істина в філософії.
ЗМІСТ
А. Луначарський. Передмова (7)
Парадокс про актора (переклад з французької М. Іванова) (11)
Зауваження п. Дідро на брошуру, названу «Гаррік, або Англійські актори...» (переклад з російської Ю. Назаренка) (93)
Ю. Луцький. Театрально-естетичні погляди Дідро (117)
Примітки (137)
Перелік ілюстрацій (145)
| 
